Коли твій вчитель називає тебе просто: скарб. Інтерв'ю з Оленою Пак та Вікторією Триняк 

Керівник гуртка «Павутинка» Олена Пак та її учениця Вікторія Триняк про навчання, творчу уяву та талант.

«Це тут ви проводите гуртки?» — запитую у Олени Пак, заходячи до її студії в Дитячо-юнацькому центрі національного відродження.

«Так, але не тільки, — усміхається Олена Миколаївна. — Заняття проходять і в школі».

Творча атмосфера у вигляді розвішаних та розкладених всюди в’язаних речей і витинанок спочатку відволікає мене від маленької тендітної фігурки дівчинки, що зайшла до приміщення кілька хвилин тому і якраз знімає верхній одяг. Знайомимося.

Досьє. Вікторія Триняк. Учениця 6-Б класу НВК «ЗОШ І-ІІ ст. № 15 – колегіум». Мама – фармацевт. Татко – військовий. Відвідує гурток «Павутинка» ДЮЦНВ.

Зручно втрьох всідаємося за столом, починаємо розмову.

— Вікторіє, скільки ти вже займаєшся в’язанням?

— Майже рік.

— Звідки ти взагалі взнала про цей гурток? Як тобі спало на думку зайнятися в’язанням?

— Коли я пішла в 5-й клас, у мене почалися уроки трудового навчання. До нас прийшла Олена Миколаївна. І вона сказала, що хоче в нашій школі проводити гурток в’язання і витинанки (витинанка для молодших класів). Мені стало цікаво, як це — в'язати іграшки, я запитала, в які дні, на котру годину, і почала ходити.

— Як все починалося? Ти взяла гачок і одразу вийшло так, як треба?

— Ні, спочатку я вчилася в’язати звичайні ряди, це найлегше. А потім вже почала в’язати кола. Можу показати найпершу іграшку. Це янголятко.

Олена Пак:

— Подивіться, тут видно, що робота ще недосконала, трошки рядочки не такі.

Вікторія:

— А ось друга, це поросятко.

— А далі? Яка з іграшок, яку ти зробила, найулюбленіша?

— Це коали. Їх дві – більша і маленька, з тоненьких ниток.

— Це дуже гарно!

Олена Пак:

— Бачите, видно, як вміння зростає. Тут вже видно стовпчик, він уже рівненький. Тут у Віки вже ручки «вив’язалися», вже в руках є майстерність. Коли Віка принесла ці роботи, у мене був шок. Так сталося, що я була на сесії, та й все літо мене не було — канікули. Врешті я приходжу на урок, питаю: «Діти, нам потрібно буде організувати виставку, може, хтось щось робив?» і тут Вікторія приносить цей пакет. Сказати, що я була в шоці – це нічого не сказати.

— Виходить, ви як педагог дали поштовх, а далі вже Віка сама?

— Розумієте, я дивлюсь на неї і згадую себе в дитинстві. Я дуже хотіла шити, в’язати, думки про це захоплювали мене, проєкти майбутніх робіт просто носилися у мене перед очима. Я можу зрозуміти Віку, відчуваю, що у неї в голові – як у мене колись. Я знаю: вона це все бачить внутрішнім зором. Тепер Віка може працювати навіть без схем, просто дивиться на малюнок.

Вікторія:

— Так, я дивлюсь на малюнок, і схему вже розумію.

Олена Пак:

— У мене не вистачає слів, щоб описати свою радість від спілкування з Вікторією, це не дитина – це скарб.

— Скажи мені, будь ласка, Віко, а ти плануєш заробляти своєю майстерністю?

— Так (посміхається дещо сором’язливо – авт.) Я продала іграшку, а ще моя вчителька замовила мені три іграшки на ялинку.

— Якщо не секрет, за скільки ти продала найпершу роботу?

— 20 гривень. Там була маленька іграшка. А мама з татом мені порадили створити свою сторінку в інтернеті і там викладати фотографії своїх робіт.

— Що тобі потрібно для в’язання?

— Нитки, гачок і малюнок або фото іграшки, зразок.

— А ти коли-небудь вигадувала іграшки сама, без зразка?

— Так! Ось у мене є, наприклад, тиковка (гарбуз – авт.) невеличка. Тоді почалася осінь, я пішла до школи, і щось мені захотілося таке осіннє зробити. Вийшла тиковка.

— Як ти будеш формувати ціни на свої роботи?

— В ціну увійде вартість ниток та часу, скільки така робота займе. Ось маленький тортик – його я зробила за пів години.

— А ось цього мішку-брелка?

— Мішку і ще дві іграшки я вив’язала за один вечір.

Олена Пак:

— Я так розумію: коли Віка захоплюється, вона не думає про час, не думає про перешкоди. Вона хоче зробити, горить – і робить. А коли виходить гарно – з’являється ще більше сили на нове. Віка не просто сама вміє швидко та майстерно в’язати, їй дано більше – навчати інших. Розумієте, коли я на уроці, кожній дитині процес потрібно показати індивідуально, буває – біля мого столу черга з двох боків: треба підказати, показати, поправити. Адже у кожної дитини своє уявлення, свій рівень. І тоді на допомогу мені приходить Віка. Прошу: там підкажи, тут покажи. Вміти не тільки зробити самому, а й навчити інших – це теж талант, не кожна людина ним володіє. Віка вміє пояснити. Отака у мене помічниця.

— А часто такі таланти трапляються? У вас вже великий досвід.

— Щоб отак? Чесно, вперше. Хоча раніше діти більше займалися рукоділлям, тепер багато часу забирають гаджети. Раніше ми з дітьми в’язали одяг, звісно, це більш тривала робота. Тепер перейшли на іграшки, тому що дітям потрібно швидко бачити результат. А ще важливо – мати творчу уяву. Така уява у Віки є, вона вміє мислити. Я щаслива, що можу допомогти такій дитині.

— Якщо школярі захочуть вас знайти, як це зробити?

— В 15-й школі я по понеділках та середах, з 14.00-15.30. У ДЮЦНВ — у вівторок та п'ятницю, з 15.00 до 17.00; у суботу — з 10.00-13.00. Будь ласка, приходьте!